» SGML

качественное продвижение сайта

SGML (Standard Generalized Markup Language) був офіційно прийнятий в 1986 році як міжнародний стандарт (ISO 8879:1986) для опису незалежних від пристроїв уведення/висновку й від обчислювального середовища методів подання текстової інформації в електронній формі. Основою для його створення послужила досить стара мова розмітки GML(Generalized Markup Language), розроблений компанією IBM ще в часи перших персональних копьютеров. Якщо бути точним, то SGML - це метаязык, призначений для опису інших мов розмітки.

Споконвічне слово розмітка, як правило, використалося для описів анотацій або інших позначень усередині тексту, які призначалися для вказівок укладачеві документа або, як його іноді називають, “верстальщику” того, як саме конкретне місце повинне бути надруковане. Подібні способи можуть містити в собі підкреслення хвилястою рисою, що позначає курсив, які-небудь спеціальні значки для пропуску окремих фраз або їхньої печатки конкретним шрифтом, і так далі. Коли із часом форматування й печатка стали автоматизованими, цей термін уже охоплював всі види спеціальних кодів розмітки, які уставлялися в електронні текстові документи для керування форматуванням, печаткою або іншою обробкою.

Під мовою розмітки, таким чином, розуміють набір угод про принципи форматування, які застосовуються для кодування текстових блоків. Мова розмітки повинен чітко позначати, яка розмітка припустима саме в даному документі, яка розмітка обов’язкова, як відрізнити її елементи від простого тексту й що розмітка значить. SGML був здатний вирішувати перші три завдання, рішення останньої припускало наявність неформального опису.

SGML, на відміну від всіх інших мов розмітки, створених на його основі, використає принцип так називаної описової розмітки замість процедурної. Подібна система використає елементи розмітки, які попросту надають назви для віднесення окремих частин документа до певних категорій. Інакше кажучи, тэги, такі як <para> або \end{list}, просто ідентифікують порцію документа й затверджують, що “ця частина є параграфом” або що “ця частина є кінцем початого списку”, і т.п. Система ж, що використає процедурну розмітку (сюди попадають текстові процесори, наприклад, Microsoft Word) визначає, яка безпосередньо обробка буде виконуватися в конкретній крапці текстового документа: “у цьому місці викликати таке-те процедуру з параметрами 5, е и z” або “пересунути границю документа на 7 мм правее щодо якого-небудь елемента, пропустити один рядок почати наступну з нового рядка” і т.д. В SGML інструкції, які необхідні для обробки документа з певною конкретною метою (наприклад, для форматування), чітко відокремлюються від описової розмітки, що зустрічається усередині документа. Звичайно вони зібрані поза документом в окремих процедурах або програмах.

При використанні описової, а не процедурної розмітки той самий документ може бути оброблений різними програмами, кожна з яких може застосовувати свої власні інструкції обробки до тих його частинам, які вона вважає важливими. Наприклад, програма аналізу вмісту може повністю ігнорувати виноски, тоді як програма форматування може витягати й збирати їх для печатки наприкінці кожної частини. Різні види інструкцій обробки можуть асоціюватися з однієї й тією же частиною файлу. Наприклад, одна програма може витягати з документа прізвища людей і географічних назв для створення індексу або бази даних, тоді як інший, обробний той же самий текст, може друкувати прізвища й назви шрифтом, що відрізняється.

SGML уводить також поняття типу документа, і, відповідно, способи його визначення (document type definition, DTD). Документи вважаються типізованими, так само як й інші оброблювані комп’ютерами об’єкти. Тип документа формально визначається його складовими частинами і їхньою структурою. Скажемо, можна визначити тип документа таким чином, що він повинен складатися із заголовка й, можливо, імені автора, за яких треба анотація й послідовність одного або більше абзаців. Любою документ під час відсутності заголовка, відповідно до цього формального визначення, не буде звітом, так само як не буде їм бути й послідовність абзаців, за якої треба анотація, незважаючи на те, наскільки схожий на звіт такий документ із погляду читача-людини.

Оскільки документи ставляться до відомих типів, можна використати спеціальну програму, називану аналізатором (parser), для того щоб обробити документ, що затверджує, що він ставиться до конкретного типу, і перевірити, чи дійсно всі елементи, необхідні для даного типу документів, присутні й перебувають у правильній послідовності й коректно структуровані. Що ще більш важливо, різні документи одного типу можуть оброблятися уніфікованим образом. Можна писати програми, що використають знання, укладені в інформаційній структурі документа, які, таким чином, можуть бути більше інтелектуальними.

SGML, як метаязык, дозволяє визначати конкретні мови (часто називані “додатками SGML”), орієнтовані на конкретне застосування. Приклад тому - мова HTML, що широко використається на WWW. Кожна така мова описується у вигляді DTD, визначаючи елементи і їхні атрибути. Одержавши такий DTD, програмне забезпечення для роботи з SGML може коректно обробляти документи, написані відповідно до цим DTD.

Баккара, скачать карточные игры доход